«І пам’яті свіча не згасне…»

Голод… Це страшне слово повертає нас у далекі 1932 – 1933 роки. Український народ у смутку і скорботі доземно схиляє голови, вшановуючи пам’ять мільйонів його жертв, засуджуючи творців цієї чорної сторінки в історії України. 

Відкриті архівні документи ще і ще раз засвідчують, що авторами геноциду, штучного голодомору, фізичного знищення народу стали тодішня правляча влада, радянський політичний режим.

   Народ України пам’ятає сторінки свого життя, але з часом відійдуть у небуття свідки тих трагічних подій Великого Голодомору. А тому варто робити все, щоб їх нащадки, особливо молодь, знали про ті лихоліття, свято берегли їх у своїй пам’яті в ім’я того, щоб таке страшне минуле ніколи не повторилось.

     Головне у діяльності ліцею для юнацтва по відзначенню чергової річниці Голодомору і вшануванню пам’яті його жертв – донести правду сучасникам про цю трагедію. 

   Тому до цієї дати вчителі ліцею «Інсайт» та ліцейне самоврядування організували і провели цикл заходів «Голодомор – чорна сповідь моєї Вітчизни».

   Так, 24 листопада в ліцеї була проведена лінійка «Дзвони 33-го». Ведучі заходу ознайомили присутніх із трагічними сторінками тих страшних подій української історії, зокрема і фактами Голодомору безпосередньо в нашому краї. Був проведений огляд літератури «І пам’яті свіча не згасне…», під час якого ознайомлено присутніх з книжковими виданнями, в яких міститься інформація про страшні роки голодомору в Україні.

  Протягом 24.11.16 - 26.11.16 для учнів 10-11 класів організовано демонстрацію художніх та документальних фільмів про трагічні події 1932-1933 років «Голод» за мотивами роману Василя Барки «Жовтий князь», «Голод-33», відеолекторіїв «Антологія пам’яті».

  26 листопада учні Вознесенського ліцею «Інсайт» взяли участь у мітингу «Не звільняється пам’ять, відлунює знову роками…», що відбувся біля пам’ятного знаку жертвам голодоморів та політичних репресій в Україні

   Голодомор 1932-1933 років в Україні назавжди залишиться в нашій пам’яті, як одна з найстрашніших сторінок минулого, тому що пам’ять – це нескінченна книга, в якій записано все життя: і життя людини, і життя країни.

 

Голодомор

Ти кажеш не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимили до тла?

Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору.

- Греби, нічого людям не лишай!..

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору!

Д. Білоус